Радісні й сумні сторінки життя

Першого жовтня свій 90-річний ювілей відзначила мешканка с. Раївка Людмила Іванівна ЗУБ. Сказати, що ювілярка – колишня вчителька – просто неможливо. Адже вона сіяла розумне, добре, вічне впродовж 38 років! До того ж, колишніх вчителів не існує – вони просто йдуть на заслужений відпочинок.
Коли ювілярка відчинила двері своїм гостям – голові районної ради ветеранів України Івану Житнікову та начальнику управління соціального захисту населення РДА Ганні Лаптєвій, то відразу промайнула думка: «Мабуть, це молодша сестра або родичка прийшла поздоровити іменинницю». Та виявилося, що візитерів зустрічала сама ювілярка, яка виглядала на добрих пару десятків років молодшою від свого справжнього віку!
Тернистий і звивистий життєвий шлях складався у Людмили Іванівни, та ніколи не втрачала вона почуття оптимізму, віри в краще майбутнє, любові до людей. Вона й зараз, не дивлячись на свій доволі поважний вік, не дозволяє лінуватися ні своєму розуму, ані рукам. Вона багато читає, цікавиться політичним життям, часто згадує своє життя, сповнене як радісними, так і сумними подіями…
Часто-густо зринають в пам’яті ювілярки події, які відбувалися під час окупації нацистами рідного села Знаменівки в роки Другої світової. Ті спогади – найяскравіші й найтрагічніші, вони все життя ятрять їй душу своїми страшними фрагментами. Навіки закарбувалося в пам’яті зовсім юної тоді Людмили, як лютували окупанти, як вони палили хати, розстрілювали безневинних людей… Німці виганяли мирних мешканців рити землю – їм знадобилося в селі розширювати дорогу. «А ми, дівчата, рили землю й одночасно співали німецькою (яку вже на той час трохи вивчили) «Інтернаціонал». І – вже українською – кричали німцеві-конвоїрові: «Юзік, ти – дурень!», на що він пихато відповідав, нічого не розуміючи «Я!…Я!…» (що в перекладі – так, так). А тим часом в декількох метрах від працюючих дівчат нелюди, немов якийсь непотріб, скидали в калюжу з багнюкою розстріляних червоноармійців. Для того, аби ними могла проїхати німецька техніка. Хіба ж таке забудеш?» - сумно зітхає ювілярка та додає, що війна – то страх, голод, кров, каліцтва тисяч людей й сирітство багатьох дітей. Тож вона мріє про те, аби збройний конфлікт на Сході Україні якнайшвидше було зупинено. Люди повинні розуміти, що мир – то найвище в світі благо.
Коли наш край було звільнено від окупантів, в 1944 році Людмила Іванівна відвідувала однорічні вчительські курси, відкриті при облвно. Далі - яскраві й приємні спомини: День Перемоги, вдале заміжжя, переїзд на постійне місце проживання до Раївки, плідна праця на освітянській ниві...
Гості вручили шановній ювілярці вітальну листівку від очільників району з побажаннями міцного здоров’я, радості та благополуччя; грошову допомогу від управління соцзахисту населення; подарунки й квіти від районної та Раївської ветеранських організацій та корисні для щоденного побуту подарунки від організації Червоного Хреста.
Дай Бог Людмилі Іванівні довгих років життя в доброму здоров’ї та під мирним небом!
О. МУЛЬОВАНА