Секретар об’єднаної громади
Секретарем новоствореної Славгородської об’єднаної територіальної громади працює Світлана Василівна ТИМОШЕНКОВА. Якщо хтось вважає, що в коло її функціональних обов’язків входить подавати голові, наприклад, свіжозварену каву або вирішувати, кого з відвідувачів допускати на його вельможні очі, а кому в тому відмовити – то він глибоко в тому помиляється. Секретар – то права рука очільника громади, який виконує безліч важливих справ. А надто зараз, коли після об’єднання громади доводиться частенько допізна засиджуватися на роботі, вивчаючи нові інструкції і закони, аби правильним чином організувати в раді всі справи.
- А ніхто й не обіцяв, що буде легко, - говорить Світлана Василівна. – Та настав вже той момент, коли неодмінно треба було щось змінювати, ламати й будувати нове. Як зараз модно говорити: «перезавантажувати». Як воно буде після об’єднання громад в подальшому – лише час покаже. Однак треба не боятися, а пробувати працювати за новою схемою. Адже ми просто засиділися, поринувши в рутину, і всіх нас потрібно було добряче «трухнути», аби дати поштовх для подальшого розвитку. Даючи на місця можливість розпоряджатися своїми грошима, держава нас привчає до самостійності, раціонального використання коштів. Ми повинні самі прийти до розуміння: скільки фінансів треба взяти й на що першочергово їх витратити, аби найкращим чином задовольнити потреби наших земляків, створити комфортні для них умови проживання. Це непросто і відповідально, але їхню довіру ми повинні виправдати. Тож ми всі тут, у раді ОТГ, засукали рукави й з головою поринули в роботу. Бо що на даний час може бути важливішим за реформування місцевого самоврядування? І розуміння, що й особисто від тебе залежить, як швидко той процес відбудеться.
А вдома, в Тургенєвці, де вона проживає, на її повернення з нетерпінням очікують матуся Лідія Федорівна та два сина – двадцятирічний Денис і 18-річний Данило. А ще – собака Бім та кіт Мурчик, які теж стали такими собі членами цієї дружної родини. Треба сказати, що я була дуже здивована, коли довідалася, що діти у Світлани вже зовсім дорослі – так молодо й гарно вона виглядає. А ще їй – це відразу впадає в око - притаманне відчуття смаку, бо одягається вона, хоч і доволі скромно, але стильно. Дівчинка – струнка й ставна – та й годі! І поруч зі своїми синами вона видається скоріше за старшу сестричку, аніж матінку.
Взагалі Світлана нетутешня – до села переїхала зі своїми хлопцями в 2011 році. А народилася в Горлівці, де була єдиною улюбленою дитиною в родині Тимошенкових. Дівчина з самого малечку мріяла приносити людям радість і красу, тож після закінчення школи обрала собі за професію ремесло дизайнеру одягу. Задумано – зроблено: донецьке училище дало їй потрібні навички, а вже в ательє мод, де вона пропрацювала два роки, розвинувся політ її творчої фантазії. Сама вона вигадувала фасони одягу, сама кроїла тканини, власноруч шила. Жінки їй були дуже вдячні, адже не кожна з нас має можливість похизуватися ексклюзивною річчю. Те вміння залишилося у Світлани й дотепер, просто зараз вона його використовує у вигляді хобі. Шкода, що часу для цього у неї вкрай обмаль.
Потім було навчання у Харківському фінансово-економічному коледжі, Слов’янському педагогічному університеті, двадцятирічний стаж роботи в районному управлінні соціального захисту населення м. Горлівка. «Батьки, як вийшли на пенсію, вирішили: треба допомогти своїм улюбленим донці й онукам, тож переїхали жити до Тургенєвки, де придбала оселю бабуся, - згадує Світлана Василівна. – Тут вони городину вирощували, свійську птицю тримали. Одним словом, підтримували нас, як могли».
Поміркували-поміркували Світлана з синами, та й вирішили: «Поїдемо й собі на Синельниківщину, житимемо поруч зі своїми рідними». Як переїхали, героїня нашого допису влаштувалася працювати бухгалтером в дитсадок «Журавочка». А згодом Тетяна Володимирівна Пісоцька, яка обіймала на той час посаду секретаря Славгородської селищної ради й збиралася вже виходити на заслужений відпочинок, запропонувала це місце Світлані. Після деяких вагань – справа ж незнайома, і як швидко вона зможе напрацювати необхідні для роботи навички? – вона таки наважилася на доленосний для себе (та й для селищної ради) крок. Й дійсно – не боги ж горщики обпалюють! Чому не випробувати свої сили? І добре, що таки наважилася, адже, як відгукується про неї голова ОТГ Василь Сороковський, іншого такого відповідального і тямущого помічника в роботі йому годі й шукати.
В багатьох речах ми бачимо промисел Божий. Так і родина Тимошенкових встигла виїхати з Горлівки ще до початку антитерористичної операції, тож їм не довелося на собі відчути гуркіт снарядів і страхітливих наслідків арт-обстрілів. Але там залишилися родичі, друзі, знайомі, за долю яких так крається серце Світлани. Вона впевнена: будь-яким чином, але треба припинити нарешті ту так звану локальну війну, яка охопила її рідну Донеччину…
О. МУЛЬОВАНА