В зоні відчуження
Микола Іванович ПУЗЬ ліквідовував наслідки аварії на Чорнобильській АЕС цілих два місяці – з вересня по листопад 1986 року. На боротьбу з невидимим ворогом стало тоді більше 600 тис. чоловік, і Микола Іванович був таким собі «гвинтиком» тієї налагодженої потужної «машини». Та ось тільки складалася вона не з механічних вузлів та агрегатів, а зі звичайних людей. В кожного з них було своє усталене життя, робота, дім, родина, вподобання. А також – мрії, надії й сподівання, плани на майбутнє…
Ті два теплових вибухи, руйнування четвертого енергоблоку на ЧАС, що відбулися 26 квітня 1986 року, принесли із собою стільки лиха, після якого люди оговтувалися ще довгі-довгі роки. Не всім, хто там побував, пощастило дожити до наших днів, у багатьох через деякий час виникли проблеми зі здоров’ям. Місцевим жителям довелося полишити свої рідні домівки і шукати кращої долі деінде. Через руйнування реактору в довкілля було викинуто величезну кількість радіоактивних речовин. Колись на Хіросіму скинули атомну бомбу, що викликало в світі величезний резонанс. А чи можна собі уявити, що в Чорнобилі тоді прогримів вибух потужністю – ні багато, ні мало - в 300 таких «Хіросім»! «Через кілька днів після техногенної катастрофи навколо ЧАЕС було створено 30-кілометрову зону відчуження, - пригадує про ті страшні події Микола Пузь, якому довелося проводити дозиметричний контроль аж у 85 прилеглих до Чорнобиля населених пунктах. – І вже потім, через багато років, ми дізналися, що тоді радіоактивного ураження зазнали близько 600 000 осіб, й це були, насамперед, ліквідатори наслідків катастрофи. Мені особисто пощастило – видно, організм мій був не надто сприятливим до дії випромінювання. Але, на жаль, не всі були такими щасливчиками. Наскільки я знаю, дев’ятьох ліквідаторів із Синельникового вже немає на цьому світі, а дехто з моїх знайомих зараз тяжко хворіє».
На той час Микола Іванович працював у правоохоронних органах. До Міністерства Внутрішніх Справ України було терміново скликано офіцерський склад міліції, де міліціянтів закріпили за різними ділянками ураженої території. Микола Пузь за розподілом потрапив до села з кумедною і такою мирною назвою «Дитятки», що розташоване в 30-кілометровій зоні від Чорнобиля. «Новеньких» розквартирували. І, треба віддати данину місцевим жителям, зустріли новоприбулих привітно, як-то кажуть, і нагодували, і спати постелили. Вже з наступного дня ліквідатори харчувалися в столовій, розрахованій на 500 чоловік. А людей було стільки, що працівникам харчоблоку доводилося розміщувати їх аж в три прийоми. Микола Іванович пригадує, що тоді вони отримували посилене харчування – самого лише винограду подавали на стіл аж шести видів, а ще – яблука, персики, груші. В раціон входили м’ясні, рибні страви, ікра. «Я вдома не вживав стільки делікатесів, які мені пощастило скуштувати за тих часів у Дитятках», - з посмішкою констатує ветеран правоохоронних органів. – Очевидно одне: про ліквідаторів тоді добре дбали».
В цьому селі розташовувався пост – там проводили дезактивацію автотранспорту. Тобто, на мийці обробляли спеціальним хімічним розчином колеса. А потім (ці обов’язки було покладено на героя нашого допису, який ще з часів служби в армії вмів вправлятися із дозиметром ДП-5В) автомашини перевірялися на наявність опромінювання. Якщо при повторній обробці техніки воно перевищувало допустимі норми – її завертали назад.
Згодом Миколі Івановичу довелося виконувати й інші, дуже відповідальні функції: їздити населеними пунктами, де знаходилися співробітники міліції та армійці й вимірювати у них рівень гама-опромінювання. Якщо його сумарний рівень досягав 25-ти рентген, то такого служивого Микола Іванович відразу ж відправляв до шпиталю. Як правило, звідтіля ліквідатори вже не поверталися до зони – після курсу лікування їх відправляли додому.
Навічно врізалася в пам’ять ліквідатора зловісна картина тих днів: полишені жителями домівки, на подвір’ях - усілякий домашній скарб і техніка, які більше ніколи не слугуватимуть людям. А пустими вулицями бродять коти й собаки – зовсім без шерсті. Від такого видовища у будь-кого волосся на голові дибки стане…
Микола Іванович вірить, що ця страшна загальнонародна біда не канула в небуття надаремно. І що з цього лиховісного уроку, який продемонстрував «мирний» атом, що вирвався з-під контролю, людство неодмінно зробить правильні висновки.
О. МУЛЬОВАНА