Будинок-«фантом»

Є на вулиці Колійній (колишня Ульянових) такий собі будинок-«фантом» - його порядковий номер двадцятий. Чому саме «фантом»? Зараз розповім. Це аж ніяк не пов’язано із якоюсь там чортівнею або телекінезом. Все набагато банальніше, але від того людям, що тут живуть, анітрохи не легше. Та все по порядку.

Будинок з’явився тут практично разом із нашим містом, його раніше ще «катеринівським» звали. Тож він – хоч і неживий - та є свідком творення історії Синельникового. Іноді здається, що кожна його цеглинка немов акумулювала в собі енергетику минулих років – і розквіту, і занепаду, і лихоліття. Цей будинок добре пам’ятає палкі поцілунки закоханих пар, що впродовж півтора віку ховалися в тіні дерев, що ростуть поруч із ним; вечірні посиденьки дружних сусідів; співи молоді майже до рання під гармошку чи гітару – в залежності від моди. А ще – виття сирен, вибухи снарядів, чужинський говір… Чого лише він не бачив через свої віконниці: і щастя, і лихо.

Був у нього й брат-близнюк, та його під час Другої світової розбомбили, бо вони біля самісінької залізниці розташовувалися. А цей – нічого, стоїть собі, у ньому навіть і зараз люди живуть. Можливо, через те, що тепер вже не будують в такому стилі, цей будинок      усього на три під’їзди здається таким затишним… Та ця зовнішність оманлива: стіни там холодні, стеля протікає, а через це й грибок в квартирах з’являється – як з ним не борись. Це особливо впадає в око восени, коли листя з дерев, яке затіняло вбогість будівлі, вже облетіло.

Цей цегляний будинок - справжній красень на тлі глиняних мазанок – колись побудували для родин залізничників. А після війни, коли поруч виник завод залізобетонних конструкцій, будівля стала вважатися гуртожитком цього підприємства. Силами ЗБК будинок і підтримувався: його опалювали, де треба – підфарбовували, ремонтували, бо жили в його квартирах працівники заводу. Та швидкоплинний час вніс свої корективи в перебіг подій. ЗБК закрили, а згодом там з’явився новий господар, працюють зовсім інші робітники. Сучасні господарі не люблять кидати грошей на вітер – кому потрібен отой баласт у вигляді будівлі, що занепадає? А будинок, мабуть, і сам незчувся, як став таким собі «старезним дідуганом», бо грошей на його капітальний ремонт в людей немає. Та й дійсно, аби в мешканців цього будинку «водилися» б грошенята, навряд чи хтось з них погодився там жити. Тож і підтримують його як можуть: вапнують стіни, залатують покрівлю. Та всі ті заходи виявляються не надто дієвими, бо будинок потребує капітального ремонту.

До речі, дехто з жителів звертався до відповідних органів щодо того, аби можна було б приватизувати житло, прописати там онука. Та, за їхніми словами, їм в тому відмовили, мотивуючи тим, що вони не сплачують квартплату. А вони б і раді платити, та не відають кому, за що? Адже ніякогісіньких послуг від комунальних підприємств вони не отримують. Ось таке замкнене коло виходить… Головний архітектор міста Світлана Шеремет стверджує, що цей будинок знаходиться в аварійному стані. Для того, аби за тією адресою прописати людей, місту треба було б його взяти на свій баланс і провести там капітальний ремонт. А грошей в бюджеті на такі цілі немає.

Так і живуть люди в такому ось будинку-«фантомі». Латають потихеньку покрівлю, та дощова вода раз за разом знаходить собі новий шлях, аби до житла пробитися. Тріщини в стінах ширшають, димарі на порох розсипаються… Ті, хто живе в ньому, наразі мріють хоча б про одне: аби хтось спиляв віковічні тополі, що ростуть поруч і вряди-годи скидають своє гілля прямісінько на їхній дах.

Я вважаю, що варто було б місту взяти цей будинок під своє «крильце». Там живуть люди! Але судячи з усього, нікому на те немає діла - адже у нас все робиться «для людей».

А. БІЛЕЦЬКА