Головна фінансистка району

В юні роки Тетяна Степанівна МАКАРКІНА і гадки не мала, що доля готує в майбутньому для неї неабиякий сюрприз – бути їй головною фінансисткою району! Хоч в школі добре навчалася і мала гарні оцінки з усіх предметів, та все ж таки перевагу вона віддавала філології. Як то кажуть, більше була «ліриком», аніж «фізиком». Дуже любила читати, особливо класиків художньої літератури. Отож і обрала вона для себе стезю філолога, й після закінчення школи подала документи до ДДУ, мріяла стати вчителем російської мови та літератури. Та, мабуть, через те, що зірки на небі напророчили їй зовсім інший життєвий шлях, до університету Тетяні вступити не довелося. Тоді ж їй здавалося, що та невдача стала крахом усього її життя.

Переболіла-перестраждала… І, аби не гаяти рік, подалася навчатися до технікуму промислового транспорту за спеціалізацією «Експлуатація залізничного транспорту». Тут не варто плутати залізницю взагалі із промисловим залізничним транспортом. В цьому випадку річ ведеться про використання транспорту у величезних цехах підприємств-гігантів. Після його закінчення Тетяна влаштувалася на посаду диспетчера цеху нестандартного устаткування, який розташовувався на старому майданчику ресорного заводу. Згодом його перейменували на «Цех власного верстатобудування», потім на тому місці довгі роки панувала розруха, а зараз воно стало потихеньку відроджуватися – там ведеться будівництво. І слава Богу! Немає ніякої різниці – хто й що там будує, і до якої форми власності будуть відноситися повернуті до життя приміщення колишнього ресорного. Головне – аби місто розвивалося, поверталося поступово до повноцінного життя, змінювало свій вигляд на краще.

Та щось я трохи відволіклася від героїні нашого допису. Отже, працювала вона собі в цеху диспетчером, завдання токарям та фрезерувальникам на день видавала – і так впродовж трьох років. Цілковито влилася в колектив, здавалося їй, що в цеху щоденно збирається одна велика родина. Усього бувало: і сварки невеличкі подекуди ставалися, і жартами проміж себе сипали, і підтримували один одного, і свята разом відзначали. Тетяна тим часом на заочне відділення транспортного інституту вступила, за тією самою спе-ціалізацією. Маючи непосидючу творчу натуру, вона завжди була активісткою: в школі її секретарем комсомольського осередку класу обирали; в технікумі – цілого потоку. Помітили її активність і на ресорному. Запропонували очолити в заводському комітеті комсомолу сектор обліку та фінансів. А через рік вона вже займалася фінансами міського комітету комсомолу; одночасно в інституті на факультет економіки перевелася.

Життя полюбляє людям усілякі сюрпризи підкидувати, давати несподівані шанси. Треба лише їх вчасно розгледіти і ними скористатися. Тетяні це вдалося. В той час комітет комсомолу розташовувався в будівлі міськвиконкому. По роду своєї діяльності молодій жінці доводилося частенько спілкуватися із Вірою Степанівною Мороз, яка очолювала міський фінансовий відділ. Саме вона запримітила дисципліновану й дуже відповідальну Тетяну, запросила її на роботу до свого відділу.

Та тоді її не відпустили, але в міськвиконкомі запам’ятали працелюбну і приязну жінку. Потім була декретна відпустка – народився синочок Діма. Вийшла з декрету – ще рік у міськкомі комсомолу пропрацювала; згодом – у відділі праці і заробітної плати на заводі залізобетонних конструкцій. Для неї це було дуже зручно: завод розташовувався недалеко від її житла, тож додому можна було завжди забігти, за сином в разі потреби приглянути. А вже у 1989 році Тетяна Степанівна працювала заступником начальника бюджетного відділу міськвиконкому. В той час очолювала відділ Тетяна Василівна Омельченко, яка навчила її всім премудростям цієї непростої і відповідальної професії фінансиста. Роботи тоді було – ціла прірва! Місто і район з’єднали докупи, а фінансовий відділ включав у себе і податкову, і КРУ, і казначейство. Працювало ж тоді усього 27 фахівців – на території міста і району, при відсутності сучасних телекомунікаційних технологій. І – уявіть собі – все встигали! Це ж якого класу майстерності були тогочасні професіонали!

«Згодом місто і район знову розділили, а я вирішила залишитися працювати в районі, - пригадує ті часи Тетяна Степанівна, яка з 2000 року очолила районне фінуправління (до речі, в наступному році вона святкуватиме «круглу» дату – рівно 30 років виповниться з тих пір, як вона пов’язала свою долю із фінвідділом).- Мені завжди щастило на людей хороших: і як лише починала працювати, і зараз. А коли колектив дружний і професійний, тоді й працюється легко, адже знаєш, що на кожного можна покластися, як на себе саму. І зараз в наш колектив влилися молоді спеціалісти, але вони настільки висококваліфіковані, що їх вже зараз запрошують до співпраці в ОТГ; дехто вже працює в структурі об’єднаних територіальних громад. Я дуже задоволена роботою своїх дівчат – вони всі дуже відповідальні й старанні; завжди вважала, що кінцевий загальний результат залежить поперед за все від виконавців, і вже в останню чергу – від керівника». Щоправда, в світі цифр та фінансів і не може бути інакше. Тим більше, коли до складу району входило (і зараз фінуправління  усіма ними опікується – прим. ред.) 23 сільських і селищних рад – а це найбільша кількість серед районів Дніпропетровської області. І всі бюджети треба було перевірити, збалансувати, створити зведений районний бюджет – і все це вчасно, без зайвих зволікань… Особисто мені, як людині дуже далекої від світу цифр, аж лячно стає від самої думки про те, яку величезну відповідальність беруть на себе дівчата. Адже ж це фінанси! Та ще й які! 

«І дуже прикро, що дехто вважає нас за таких собі «трутнів», - далі веде розмову Тетяна Степанівна, - адже від злагодженої роботи фінвідділу цілковито залежить життєдіяльність усього району – сфер освіти, культури, охорони здоров’я, соцзахисту. А яку відповідальну і копітку роботу на нас покладено – розробити бюджет, врахувавши при цьому всі нагальні потреби,  аби депутати могли його вчасно прийняти! На превеликий жаль, коштів завжди не вистачало, але ось вже впродовж 15 років нам вдавалося під час формування бюджету стовідсотково забезпечувати принаймні захищені статті витрат – зарплатню працівникам бюджетної сфери та енергоносії. На мою особисту думку, не лише від фінуправління, а й від злагодженої роботи співробітників сільгоспуправління, соцзахисту, юридичного відділів тощо залежить життєдіяльність усього району (звісно, включаючи й ОТГ), і називати співробітників цих структурних відділів РДА «трутнями» просто некоректно. Керівництво РДА – і на тому в свою чергу наполягає обласне керівництво – переймається долею не лише тих двох сільських рад, що увійшли до складу районної ради, а усіх ОТГ району: аби лісосмуги й дороги були в належному стані, школи, дитсадки й медзаклади функціонували, а бюджетники вчасно зарплатню отримували. Я вважаю, що всі ми «не даремно свій хліб їмо».

Та скільки можна про роботу! Хочеться ж хоча б куточком ока і в особисте життя Тетяни Степанівни зазирнути… Виявляється, є у неї дві улюблені онучки - справжня бабусина гордість, – Алінка, яка навчається у четвертому класі п’ятої школи, та чотирирічна Полінка. Алінка дуже полюбляє співати, і вже пішла навчатися фортепіанній музиці до місцевої школи культури і мистецтв. Сподіваємося з часом почути її віртуозне виконання на одному з національних музичних проектів типу «Голос країни». У Полінки ж все ще попереду – вона сама визначиться, чим схоче займатися, коли підросте.

Всі Макаркіни живуть однією родиною – Тетяна з чоловіком Віктором, їх син Діма, невістка Віка та Алінка з Полінкою. Кажуть, що дві жінки на одній кухні – це справжнісіньке пекло. Та не в цьому випадку: Тетяна так здружилася зі своєю невісткою, остання для неї справжньою донькою стала. «А якби ви тільки скуштували, як смачно готує наша Віка, то ви б просто пальці проковтнули від задоволення», - хвалиться своєю невісточкою Тетяна Степанівна. І дуже добре, що всі вони живуть однією дружною родиною, адже разом – веселіше!

О. МУЛЬОВАНА