Хто повинен лагодити огорожу?
Наш спільний дім поступово розбудовується: радують око сучасні фасади магазинів, кафе й різноманітних підприємств. Стало комфортно пересуватися капітально відремонтованими вулицями, на дорогах яких зникли обридлі всім до зубовного скреготу ями. Жіночі підбори так весело вицокують новенькими тротуарами! З людських городів, де було підтоплення, після встановлення дренажної системи зникла зайва вода, яка тепер поповнює озеро Красне. Воно дуже полюбилося місцевими жителями – адже так приємно спекотного літнього дня відпочити на піщаному березі облагородженого водоймища!
Безумовно, позитивні зрушення у зовнішньому обліку нашого міста навіч і синельниківці мають надію, що воно й надалі розвиватиметься. Адже так приємно жити в комфорті, чистоті й безпеці.
Та є у нас ще й такі місця, які не тільки місцевий ландшафт псують, а й навіть становлять загрозу життєдіяльності наших городян. А якщо такі зони ризику існують в центрі міста, де людський потік доволі інтенсивний, то на цю проблему міській владі годилося б звернути увагу. Маю на увазі огорожу старого майданчика колишнього ресорного заводу по вулиці Каштановій. З тих пір, як ресорний припинив свою роботу, а згодом його територію придбали якісь комерсанти, огорожу там жодного разу не лагодили. Зараз вона знаходиться в геть занедбаному стані – того й гляди, що якась цеглина випаде та, не дай Господь, травмує людину. І естетичного вигляду той покривлений паркан, що височіє в самісінькому центрі, звісно ж, нашому місту аж ніяк не додає.
Зрозуміло, що ця територія не належить громаді міста – у неї є господарі. Тож бюджетних грошей на ремонт муру міськрада не має права виділяти. Але ж існують Правила благоустрою міста, в яких чорним по білому прописано, що господарі будинків та об’єктів повинні підтримувати в належному стані фасади своїх будівель та периметри територій. Існують і важелі впливу на порушників правил у вигляді штрафних санкцій. Ми не знаємо напевне, чи застосовують їх працівники міськвиконкому до нинішніх господарів колишнього ресорного. Та навіч одне: огорожа поступово розвалюється, а лагодити її, очевидно, ні в кого бажання не виникає…
О. МУЛЬОВАНА