Лікарю, допоможіть!..
Сьогодні стоматологи усього світу відзначають своє професійне свято. В цей день хочеться розповісти про лікаря Тетяну Яківну МИРГОРОДСЬКУ, яка своєю професійністю та чуйним ставленням до людей завоювала довіру багатьох своїх пацієнтів.
Мабуть, не існує такої людини, яка б без побоювань, сміливо сідала в стоматологічне крісло. Зазвичай всі ми «тягнемо до останнього», маючи надію, що зубний біль з часом якось сам собою вщухне. Та коли вже він стає нестерпним, ми підтюпцем біжимо до дантистів, благаючи: «Допоможіть, лікарю!». Знаєте, особисто я дуже жалкую про те, що доля не звела мене раніше з таким віртуозним фахівцем своєї справи, якою є Тетяна Яківна. Адже вона має золоті руки, під дією яких біль миттєво відступає. А разом із ним і панічний страх перед тим осоружним кріслом, яке донедавна видавалося просто «місцем катування».
Складається таке враження, що сама доля колись вирішила за неї: бути їй стоматологом, і ніким іншим! Коли Тетяна була ще підлітком, частенько навідувалася на роботу до своєї старшої сестри, яка працювала в стоматологічній поліклініці. Їй там все подобалося: і спритні маніпуляції фахівців, покликані звільняти людей від болю, і особливо приязна товариська атмосфера, яка панувала в колективі. Тож твердо вирішила для себе йти по стопах сестри. Але з першого ж разу вступити до медичного вишу героїні нашого допису не вдалося - не вистачило половини балу. Хоча в школі навчалася дуже добре, та всі знають, якими величезними завжди є конкурси для абітурієнтів медичних вишів. У Тетяни, яка в шкільні роки була старостою класу й звикла до активних дій, порушився звичний ритм життя. Тоді для дівчини це здавалося справжнім крахом всіх її мрій і сподівань. Та вдома вона довго не засиділася – знайшлася для неї творча робота музичного керівника в Шахтарському дитячому садочку. Стала в нагоді освіта, яку Тетяна отримала в музичній школі по класу баяна. Щоправда, розважала вона малечу лише на половину ставки, але ж була робота! Вона знову була комусь потрібною! А це є величезним стимулом для життя, розвитку, досягнення нових вершин. З часом вона отримала ще половину ставки – в дошкільному закладі колгоспу Калініна Луб’янської сільської ради. Тож часу для сумних роздумів у дівчини зовсім не лишалося. До того ж, вечорами вона знову засідала за підручники, готуючись до чергових іспитів для вступу до вишу. І – от лихо! - знову невдача. Багато хто полишив би ті спроби, обравши для навчання інший інститут з меншим конкурсом. Та не такої вдачі Тетяна: вона в жодному разі не бажала відступати від намічених цілей. Зазвичай тому, хто мріє про щось усіма фібрами своєї душі та наполегливо, крок за кроком, йде до своєї мети, фортуна врешті решт посміхнеться. Таких людей називають щасливчиками, часто забуваючи про воістину титанічний труд, який вони для цього прикладають.
Так сталося і з Тетяною - на третій спробі їй нарешті вдалося влитися в братерство студентів-медиків. Навчання відбирало багато часу, адже дівчина сумлінно сиділа над конспектами та підручниками. Та попри тотальну зайнятість – що то значить молодість! – майбутні медики встигали й розважатися. Тетяна не була винятком – вона також, як і всі інші, іноді й на танці бігала, й на молодіжні вечірки. Однак серйозних стосунків з жодним із молодиків тоді так і не склалося. Свою долю вона зустріла в міській зубопротезній поліклініці, де вона працювала після закінчення вишу. Петро Васильович (тоді ще просто Петро) зайшов полікувати хворий зуб…і миттєво закохався в гарну молоду лікарку. Тетяна Яківна пригадує, що після закінчення роботи вона повинна була йти на партійні збори. Натомість молодий чоловік запропонував їй «прогуляти» той захід, гайнувши разом із ним на природу. Лікарка вагалася недовго, адже хлопець також припав їй до душі, тож довірливо простягнула в його руку свою долоню. За кілька місяців відгуляли весілля, і з тих пір вони так і крокують по життю поруч. В щасті та злагоді народили двох синів. Старший – Вадим – має аналітичний склад мислення. А Олександр – той здебільшого лірик, і в школі був ще тим бешкетником, але за якийсь особливий шарм його любили всі - як однокласники, так і вчителі. Час не стоїть на місці – сини стали дорослими, отримали освіту, створили свої сім’ї та подарували щасливому подружжю Миргородських онучку Анастасію та онука Єгора. Люблячого серця й душевного тепла Тетяни Яківни вистачає на всіх своїх домашніх. Її прихильністю користуються не лише рідні та знайомі – красені пес Бос та кіт Туман також отримують частинку уваги та любові від своєї господині.
А коли випадає рідкий час дозвілля, Тетяна Яківна звично бере до рук книгу: хто, як і вона сама, пристрастився до читання ще з малих років, той не зможе позбутися цієї звички довіку. Навіть Інтернет не в змозі замінити їм спілкування з книгою.
Ми вітаємо Тетяну Яківну і всіх шановних стоматологів з їх професійним святом. Бажаємо, аби ваша майстерність з кожним днем зростала, а удача, достаток і родинне тепло назавжди оселилися в ваших домівках.
О. МУЛЬОВАНА