Моє серце залишилося саме тут…

Восьмого квітня учні першої школи радо зустрічали своїх друзів із міста Кобленце, що в Німеччині. Лаура та Олександр Лєн (у дітей прізвище по матері) разом зі своїм батьком Олексієм Поповським вирушили у далеку подорож до України на власному автомобілі. Під час довгоочікуваної першої зустрічі та знайомства з учнівською молоддю і педколективом закладу, родина презентувала школі подарунок. І тепер три прапори – Український, Німецький та Євросоюзу прикрасили собою чільне місце шкільного холу.
Подорожуючи, гості нашого міста фотографували краєвиди Німеччини, Польщі та України. Під час засідання учнівського клубу «Зоряна Рада» брат з сестрою продемонстрували слайди своїм новим українським друзям. Вони цікаво розповідали про побачене та ділилися з учнями своїми враженнями. Мовного бар’єру не існувало, так як їхній батько слугував під час спілкування юнацтва в якості перекладача. Олексій уродже-нець нашого міста, спочатку мешкав з батьками по вулиці Шевченка, потім на мікрорайоні. Перший клас закінчив саме тут, у першій школі, потім навчався в другій. А згодом, у 1992 році, коли йому виповнилося 17 років, сім’я етнічних німців переїхала до Німеччини на постійне місце проживання. І вже там він продовжив навчання та оволодів професією.
«Я люблю Україну, люблю Синельникове, в якому народився та зростав, - даючи інтерв’ю нашій газеті, заявив Олексій. – Хоч давно вже живу в іншій країні, та моє серце залишилося саме тут. Мрію про те, що теплі почуття до України передадуться у спадок і моїм дітям.
Вони повинні знати та пам’ятати, звідкіля вони родом, яке у них коріння. До речі, діти дуже зраділи пропозиції відвідати мою малу батьківщину, якомога більше дізнатися про Україну та знайти тут нових друзів. Вони вже навчилися читати українською мовою, але спілкуватися нею поки що не вміють. Тож я тут здебільшого в якості перекладача, але разом з тим  дуже радію нагоді побувати в місті свого дитинства та юності».
На запитання, як на його погляд, чи дуже змінилося наше місто з того часу, як він з нього поїхав, Олексій відповів, що в нього виникло двояке відчуття. Воно і змінило свою зовнішність, і разом із тим для нього є доволі впізнаним. Навіть кулінарія, в якій він у дитинстві полюбляв поласувати пельменями, як і раніше, стоїть на тому ж самому місці. А його діти до сих пір так і не знають, що воно таке – котлета в тісті, і яка вона смачнюча! Тож Олексій хоч і став справжнім німцем, та почуття гумору у нього залишилося наше, слов’янське – з ним надзвичайно приємно спілкуватися.
Вчитель історії та за сумісництвом керівник «Євроклубу» Наталія Воскобойнікова і його президент Марія Токар запропонували юним гостям із Німеччини розповісти, що вони знають про нашу країну. «Те, що в українських освітніх закладах у вчителів більш підвищені вимоги до учнів, ніж у нас», - відповіли підлітки. Аби вони поповнили свої знання, наші учні підготували презентацію про Україну, яку озвучили Паламарчук Юлія та Кривобок Аня. А гості навзаєм – свою, про Німеччину. Чимало цікавого школярі дізналися з їхньої розповіді. Зокрема про те, що під час Другої світової війни, коли при владі були фашисти,  на їхньому стязі орел дивився праворуч. Коли ж настали мирні часи, було вирішено на державному прапорі повернути голову орла ліворуч.
Коли засідання клубу закінчилося, учні провели  гостей з екскурсією коридорами своєї рідної школи. Коридорами, якими колись давно бігав малим і їх рідний батько…
Тиждень перебували в Синельниковому гості з Німеччини. За цей час вони побували в п’ятій школі, де відвідали музей, а також дитячу юнацьку спортивну школу та центр дитячої творчості.
Швидко, як для друзів із Німеччини, так і учнів першої школи промайнув тиждень. За цей час вони дуже здружилися, знай-шли спільні інтереси. Минулого вівторка в стінах школи відбулася зустріч з представниками учнівського та педагогічного загалу всіх освітніх закладів міста. Лаура, Олександр та учні всіх семи шкіл представили презентації про свої школи. А потім – неначе з лантуха посипалися запитання з обох боків. Адже підліткам  надзвичайно цікаво було дізнатися про традиції шкіл та навчальний процес. Вони намагалися знайти різницю або щось спільне в освітянській галузі Німеччини та України.
Візит ледь закінчився, та друзі вже почали з нетерпінням чекати на нову зустріч.
О. МУЛЬОВАНА