Нехай скоріше буде мир!

Ввечері 11 лютого колона з чотирьох автобусів, які перевозили переселенців з зони проведення АТО до безпечної Дніпропетровщини, зробила короткострокову зупинку в Синельниковому, щоб люди могли трохи перепочити після нелегкої мандрівки та зігрітися гарячим чаєм або кавою.
Вивезти 130 людей з Донецька та Горлівки вдалось завдяки співпраці Дніпропетровської облдержадміністрації з міжнародною організацією «Joint». Серед тих, кого вдалося евакуювати, 22 дитини (з них 7 – віком до 5 років) та 70 людей віком старше 55 років (з них 80 і старше – 9 осіб).
На гостинній синельниківській землі переселенців зустріли радник голови Дніпропетровської облдержадміністрації Борис Трейгерман, Синельниківський міський голова Дмитро Зражевський, голова Синельниківської районної ради Юрій Мартиненко та в.о. голови райдержадміністрації Костянтин Кравченко. Спокій та безпеку під час пересування забезпечували правоохоронці, котрі супроводжували колону.
«Коли ми відпрацьовували всі організаційні моменти, необхідно було, щоб ті, хто вирішив покинути Донбас, одночасно зібралися в одному місці. Для цього велися переговори. Ми просили, щоб нам надали можливість вивезти мирних мешканців «зеленим коридором», – розповів Борис Трейгерман. – Сьогодні нам вдалося допомогти людям, які щодня засинали та просиналися у страху, що якась куля чи ракета потрапить у їх дім. Усі ми віримо, що мир переможе нікому не потрібну війну, і люди повернуться додому».
- Величезна подяка усім, хто допоміг нам виїхати з Донецька та підтримуватиме тут, на Дніпропетровщині. Наскільки мені відомо, розселятимуть нас в одному з пансіонатів під Павлоградом, - поділилася жителька Донецька Ірина, котра з двома синами вирушила шукати миру, залишивши на буремному сході чоловіка. «Хоча б скоріше наступив мир! Це – наша спільна найзаповітніша мрія!» - зі сльозами на очах зазначила вона та розповіла, як лячно було останнім часом в її рідному місті через постійні обстріли, як її старшому синові довелося захищати диплом по «Скайпу», а молодший, котрий навчається на другому курсі технікуму, взагалі полишив у навчальному закладі усі свої документи.
Згадуючи про те, що їм довелося пережити, дорослі не могли втримати емоцій – і всі, в єдиному пориві, як закликання, твердили: «Нехай скоріше буде мир!». А життєрадісні малюки із оптимізмом чекають від майбутнього лише позитивних змін: нових друзів, яскравих вражень і, звісно ж, якнайскорішого повернення до рідних осель.
Трохи відпочивши, люди поїхали далі – щоб оговтатися від стрілянини та знову вчитися мирному життю. По прибуттю до Дніпропетровська їх нагодували та розселили по санаторіях Павлограду та Запоріжжя.
С. Кадош