Особливий дар – спілкування з природою

Кажуть, що в давнину люди володіли особливим даром – вміли спілкуватися з тваринами і рослинним світом. А потім, на жаль, втратили цей зв’язок із природою, поглибившись у війни та технологічний прогрес. Проте й зараз вряди-годи народжуються діти, що з одного погляду можуть подружитися із величезним собакою або вмовити котів (які, вважається, не піддаються дресурі) вести себе пристойно.

Маленька Марія СТЕЦЕНКО, мешканка Синельникового, в грудні минулого року відсвяткувала свій перший ювілей – п’ятиріччя. Незважаючи на зовсім юний вік, їй беззаперечно підкорюються не лише дорослі члени родини (бо вона у великій дружній сім’ї – найменша), а й чотирилапі улюбленці, яких тут чимало. А найвідданіший товариш по іграх, що ладен життя віддати за свою маленьку хазяйку, - чотирирічна чорна німецька вівчарка Лорд (за документами – Дуглас).

- Знаєте, Лорд дуже тонко відчуває Машу навіть на відстані. Якщо вона хворіє, то й пес сумний. А коли у доньки радісний настрій, то він бавиться, як цуценя, - розповідає мама Олена.

Звісно ж, такому взаєморозумінню між Марією й тваринами сприяє особлива атмосфера в родині, в якій до чотирилапих ставляться, як до рівних. Тато Юра не шкодує часу для довгих прогулянок і тренувань своїх улюбленців, а донечка – їх незмінний супутник.

- Вона ще розмовляти майже не вміла, а Лорд її слухався краще, ніж мене, - з посмішкою згадує тато Юра. – Мені інколи здається, що коли Машуня підросте, то стане або дресирувальником, або ветеринаром!

Та поки що маленька героїня нашого допису не замислюється над тим, яку професію обрати в майбутньому. Вона відвідує старшу групу дев’ятого дитячого садка, залюбки грається з однолітками та в міру своїх сил допомагає батькам по господарству. І, звичайно ж, із захопленням продовжує спілкуватися із братами нашими меншими.

С. КАДОШ