Сергій Забудько: Головне – нічого не боятися, а плідно працювати
Першопрохідцям завжди найважче. Але разом із тим лідери зазвичай залишаються у виграші - так вважає голова Роздорської селищної об’єднаної територіальної громади Сергій Олексійович ЗАБУДЬКО. Вже 13 років поспіль він очолює роздорську громаду – а хіба це не є безперечним доказом його таланту як керівника?
Неодноразово ми чули з вуст односельців, як вони величають свого керманича: «Наш бацько», проводячи паралель із білоруським президентом. Вони навіть у чомусь схожі: і постава така ж одіозна, а особистість – харизматична. Він завжди піклується про своїх земляків, намагаючись покращити їхнє життя, а населені пункти – розбудовувати. А як інакше – саме тут він народився і виріс. Одним словом, справжній господар, який не звик чекати «манни небесної», а добиватися всього своїми власними силами. Звичайно, як і у всякій великій родині, для всіх гарним не будеш. За час свого головування довелося йому багато чого наслухатися від людей – і добрих слів, і негативних. Особливо під час передвиборної гонки, коли дві громади – роздорська та старовишневецька - вирішили об’єднатися. Тоді за крісло голови боролися аж семеро претендентів. Такого спалаху надзвичайної активності під час виборної кампанії тут ще не бачили. Адже навіть на депутатство в об’єднаній громаді претендували 64 особи, з яких обрати треба було лише 14. Тут проживають три з половиною тисячі чоловік, з яких взяли участь у голосуванні 2440. І Сергій Забудько одержав впевнену перемогу – набрав 42,6% голосів. Для порівняння: за нього віддали свої голоси 515 виборців, тоді як наступний за ним за кількістю голосів Олег Чередниченко отримав лише 147 «за».
Спочатку, за словами Сергія Олексійовича, планувалося, що до них приєднаються і писарівці. «На початку вони начебто і погодилися, а потім, мабуть, піддалися сумнівам, - говорить Сергій Забудько. - Вирішили не йти з нами одним шляхом. Звісно, то їхній вибір. Але Писарівська сільська рада дуже гармонійно б вписалася в наше об’єднання – адже всі ми є сусідами, і людям від цього була б тільки користь і зручність. Я ж ще під час наших зустрічей з громадянами інших сільських рад намагався донести думку, що маю цілком прийнятну для всіх позицію: гроші повинні ходити за людьми, тож кошти розподілятимуться пропорційно між усіма населеними пунктами. Не буде такого, що центральна садиба процвітатиме, а інші сидітимуть в злиднях. Однак, наші сусіди ще можуть передумати та приєднатися до нас.
Отже, роздорці вже пройшли цей етап - стали першою в районі об’єднаною громадою. Та це лише перший крок. Попереду їх ще буде багато, тих кроків. Адже колективу селищної ради доведеться налагоджувати роботу по-новому, а цьому ще навчатись і навчатись… Навчатись самостійності, не чекаючи на усілякі «директиви» зверху, брати на себе відповідальність за прийняті рішення, правильно трактувати і втілювати в життя закони, не допускати хибності під час ведення документації. Треба сказати, що рішуче налаштовані співробітники селищної ради – як і сам голова, так і його професійна дружна команда: заступник голови Наталія Іванівна Домахіна, секретар Людмила Валентинівна Кеня, головний бухгалтер Катерина Іванівна Губа, спеціалісти-землевпорядники Вікторія Андріївна Самсонова і Інна Василівна Іванова, староста старовишневчан Микола Іванович Василюк вже «впряглися» в ту відповідальну роботу. Вони днюють і ночують в селраді, опановуючи нову для них премудрість. «Спочатку нам було дещо лячно, адже всю роботу треба перебудовувати зовсім інакше, аніж ми до того звикли, - діляться своїми тривогами «дівчата», як їх ласкаво називає Сергій Забудько. – Але ми усьому навчаємося - на дистанційних електронних курсах, питаємося порад в тих громадах з інших районів, які раніше за нас вже зробили такий крок. Сильно нам допомагає Офіс реформ інституту державного управління у Дніпропетровській області, який очолює Олена Миколаївна Тертишна – вони не полишили нас напризволяще, з самого початку навчали нас усьому буквально покроково. Однак, в процесі роботи виникає багато питань, подеколи й таких, що на них і відповіді поки що ніхто не в змозі дати. Та назад вороття немає, і слава Богу! Будемо йти вперед, адже впевнені: з таким головою, як Сергій Олексійович, нам все по плечу – він людей і об’єднає, і за собою правильним шляхом поведе».
До об’єднання в штаті селищної ради було 12 посад, тепер їх – 22. Додалися: заступник селищного голови, староста приєднаної громади, головний спеціаліст-бухгалтер (коли селищна рада опікуватиметься освітянськими проблемами, в бухгалтерію додасться ще спеціаліст), спеціаліст з проектної роботи, діловод, оператор комп’ютерного набору, наразі існує (на конкурсній основі) вакансія спеціаліста-юрисконсульта. До того ж в планах – створення муніципальної поліції. Звісно, що у разі якихось серйозних випадків роздорці звертатимуться за допомогою й до синельниківського відділу поліції.
На території Роздорщини розташовані дві школи – Роздорська й Старовишневецька (яка зараз в стадії перетворення на школу-сад); два дитячих садочка; дві амбулаторії первинної медико-санітарної допомоги; чотири фельдшерських пункти – Роздольський, Водянський, Вишневецький, Старовишневецький, два сільських клуби та один Будинок культури. І всьому цьому чималому господарству належить дати раду своїми силами, адже відтепер розраховувати буде ні на кого.
Тільки-но завершилася процедура реєстрації нової об’єднаної територіальної громади, а в декого вже нетерплячка: «Чому немає ніяких змін»? Наново обраний голова заспокоює земляків: «Зміни неодмінно будуть, але дещо пізніше. Спочатку треба завершити процедуру затвердження установчої документації. Пройде деякий час – і дороги ремонтуватися ще інтенсивніше, і освітлення вуличне відновлюватиметься далі, і садочки й школи будуть підтримуватися, а Будинок культури капітально відремонтується. Окрім того, для залучення інвестицій до штатного розкладу ми ввели одиницю спеціаліста, який працюватиме лише над розробкою проектів. Якщо все піде як треба, ті інвестиції також будуть спрямовані на розбудову наших населених пунктів. В планах також викупити другий поверх будівлі селищної ради й зробити там ремонт, адже у нас значно розширився штат співробітників, і всіх їх треба буде десь розмістити. Отже, справ багато, і саме громада вирішуватиме, які з них є нагальними й першочерговими. Повірте: ми ще увійдемо в історію не лише як перша в районі об’єднана територіальна громада, а й як найуспішніша!».
Зараз основна задача роздорців – сформувати правильний бюджет. Раніше в Старовишневецький сільраді річний бюджет складав 1 млн 200 тис. грн, а в Роздорській селищній раді – півтора мільйона. Сьогодні ж, як все детально підрахували, виявилося, що їх спільний бюджет в цьому році (враховуючи державні субвенції, власні доходи від податків і зборів) налічуватиме аж 16 мільйонів гривень! Це ж можна гори звернути з такими грошима! Сергій Олексійович задоволено констатує: «Це на моїй пам’яті перший бюджет, коли ми запланували кошти на все необхідне – капітальні видатки, енергоносії, зарплатню, а в нас ще залишилися гроші!».
Ми відвідали перший дитячий садочок «Ягідка», де дітлахи (а їх тут виховується аж 58!) зустріли нас веселим гомоном. Вони навперебій розповіли нам, як їх тут смачно годують, як весело вони проводять свій час та хто ким хоче стати. Наприклад, Діма Погорілий, такий собі статечний поміркований мужичок, мріє стати, як і його татусь, трактористом. Захар Фірсов – пожежником. Аліна Щербина впевнена, що вона неодмінно в дорослому житті стане – ні багато, ні мало – справжньою принцесою. Пригадалося, як кілька років тому один хлопчина сказав в присутності Сергія Забудька: «А я буду селищним головою!». На що голова весело розсміявся: «Ось вже й заміна мені підростає!».
Завідуюча дитячим садочком Любов Керницька провела нас з екскурсією теплими затишними минулоріч відремонтованими кімнатами закладу. З гордістю вона продемонструвала новенькі меблі, ковдри на ліжечках, штори на віконцях, посуд. В придбанні меблів та ремонті садочку (як, до речі, і у всіх інших починаннях селищної ради) надали допомогу фермери: Василь Астіон, Євген Мельник, Володимир Ліщенко, Анатолій Шевкун, Костянтин Меренчук.
Децентралізація – це лише початок шляху, - зазначає Сергій Забудько, який радить всім своїм колегам якнайшвидше створювати об’єднані територіальні громади. Головне – нічого не боятися, а плідно працювати. Зі свого боку він обіцяє інформаційну підтримку таким громадам, адже до тієї пори вони встигнуть детально розібратися з усіма питаннями, пов’язаними з процесом реформування.
Поки що перше, що збирається зробити Роздорський голова – дійсно об’єднати громаду. Аби люди забули, що це – наше, а це – чуже. Аби зрозуміли, що все тепер у них – спільне, і всі повинні бути разом. Говорить: «Хочеться просто обійняти всіх разом, щоб люди відчули себе єдиною великою родиною, де всі повинні допомагати один одному».
Від редакції: Першим справді успішним прикладом децентралізації стала реформа місцевого самоврядування в Данії 1970 року. Данці скоротили кількість муніципалітетів з півтори тисячі до трьох сотень. Натомість, укрупненим громадам передали більше соціальних питань – медичне забезпечення, початкову освіту, утримання місцевих доріг та дозволи на будівництво. В результаті держава стала ефективною, зменшився рівень бюрократії, а громадяни змогли більше впливати на політиків.
Сьогодні Данія - одна з найуспішніших країн світу. А її реформа стала взірцем для інших країн Європи. Але самі данці вирішили піти ще далі. 2007-го відбулася нова реформа, в ході якої з трьох сотень муніципалітетів залишилося лише сто. Вони отримали всю повноту влади. Держава залишила за собою лише армію, поліцію, суди, закордонну політику і підтримку науки. Саме нинішня модель державного устрою в Данії чимало політологів вважають прообразом майбутнього демократії.
Сама реформа передбачає створення фінансово незалежних громад, які зможуть самостійно і на належному рівні утримувати дитячі садки і школи, амбулаторії, будинки культури і клуби, дороги, інфраструктуру. Тобто, за задумом, децентралізація має стати шляхом до підвищення якості повсякденного життя. Громада немов стає і територіальною одиницею. Вона матиме голову та виконком.
Села, які ввійшли до об’єднаної громади, обирають старост, які входять до виконкому об’єднаної громади і виконують ті ж функції, які були в сільраді. Тобто за прос-тою довідкою не потрібно їхати в новий центр громади – усе на місці має зробити староста.
Навіщо нам децентралізація? Постсоціалістичні країни Центрально-Східної Європи вже переважно пройшли шлях такого реформування. І від цього отримали поштовх для свого розвитку. З їхнього досвіду можна побачити, що місцеві проблеми можуть ефективно вирішуватись тільки на місцевому рівні. Адже держава ніколи не дійде до проблем кожного села чи міста, кожної вулиці чи двору. Людям на місцях видніше, що їм потрібно для життя, для розвитку.
Звичайно ж, багато хто скаже, мовляв, ми зовсім інша країна й у нас інші люди, тож і децентралізація не дасть нічого хорошого. І що Данія, наприклад, і до децентралізації мала зовсім інший рівень життя, аніж ми. Це так, але ж, якщо не намагатися нічого робити, то нічого й не вийде.
А. БІЛЕЦЬКА
О. МУЛЬОВАНА