Взаємовигідне партнерство
Наша сьогоднішня розповідь – про ветерана освітянської сфери, вчителя української мови та літератури СШ № 5 Тамару Олександрівну ЗАГОВОРУ. У 1975 році її було призначено на посаду заступника директора з навчально-виховної роботи, і саме їй довелося налагоджувати зв’язки з підшефними підприємствами та господарствами.
В ті роки в усіх школах широко впроваджувався такий взаємовигідний рух, як шефство. Надзвичайно багато уваги приділяло благоустрою території села Веселого (розташованого через трасу від Синельникового – прим. ред.) тодішнє керівництво елітно-насіннєвого господарства, тож радо сприйняло новаторську ініціативу громади п’ятої школи. На його запрошення «трудові десанти» з числа учнівської молоді дружно, з запалом, притаманним юні, боролися із бур’яном (часто-густо цю операцію робили руками, рідше - сапкою), насаджували кущі й дерева тощо. У «білому домі» - так прозвали місцеві жителі новенький чепурний заклад культури та адміністративну будівлю елітно-насіннєвого господарства, який потопав у зелені ялинок та різнобарв’ї троянд паркової зони, учні проводили концерти до всіх значущих дат. І треба сказати, що жителі села залюбки відвідували ці святкові заходи – зазвичай в актовій залі ніде було, як то кажуть, «яблуку впасти». На жаль, в 90-х роках будівлю клубу поступово розібрали, паркова зона та алеї, що колись доглядалися з такою любов’ю, прийшли в занепад. Випускники школи, які своїми руками створювали чарівну природну красу, болісно сприймали ту безрадісну картину руйнації і спустошення.
- Це зараз школярів не мають права залучати до фізичної праці. А в ті часи дітей навіть не треба було до цього примушувати чи підганяти – вони весело, із завзяттям виконували ті роботи. Бо розуміли, що це - надзвичайно важлива спільна справа, бачили на власні очі її кінцевий результат. Розквітали буйним квітом алеї з бузку та жасмину, висаджені власноруч, рівними чистими рядками шикувалася кукурудза та інші культурні рослини, впорядковані дітьми, - пригадує Тамара Олександрівна. – І це ні в якому разі не позначалося на навчальному процесі, адже фізична праця лише стимулює розумову - це науковий факт.
В Елітному, або як в просторіччі називали село Веселе, «Колоні», часто відбувалися зустрічі школярів із ветеранами праці та Другої світової війни. Особливої значущості набували ті заходи, які проводилися біля пам’ятника полеглим солдатам, який знаходиться у с. Веселе. Спілкування учнівської молоді з працівниками господарства завжди було теплим, приязним та людяним. Тож що такого недоцільного угледіли в форматі шефської допомоги? Навпаки, Тамара Олександрівна вбачає в такому партнерстві лише самі плюси: діти зміцнювалися фізично й духовно, навчалися жити й працювати в соціумі. Старше ж покоління зі свого боку намагалося докладати максимум зусиль, аби виховати молодь в світлі найкращих трудових та патріотичних традицій.
Тамара Олександрівна Заговора, яка перебуває на заслуженому відпочинку, дуже багато розмірковує про зміни, що протягом десятиліть відбуваються в нашій державі – і в житті людей, і в освітянській сфері. Та з теплом згадує про своїх колег і колишніх учнів, разом з якими вони робили навколишній світ гарнішим, охайнішим, добрішим…
О. МУЛЬОВАНА