За велінням серця...
В свої юні роки, ще навчаючись у четвертій, а згодом у другій школах, Сергій Вікторович Ситник і гадки не мав, що колись для мирної України настануть важкі часи. Що їй, такій до болю рідній, знадобиться допомога справжніх мужніх чоловіків. Тож він за покликом небайдужого серця і кинувся у вир буремного Сходу.
Ніхто його не примушував, - не очікуючи на повістку, в червні минулого року добровольцем пішов відстоювати цілісність своєї Батьківщини. Хотілося йому випробувати себе на міцність – чи дістане сил і наснаги стати корисним в «гарячій» точці зони АТО. Майже рік служив командиром взводу забезпечення ІІІ батальйону 93-ї окремої механізованої бригади. Разом зі своїми підлеглими довелося побувати під зливою залпових снарядів озброєних бандформувань в селах Криниці, Калинівка, Миколаївка, Степанівка, Новобахмутівка, Тоненьке, Піски, містах Артемівськ, Ясинувате та Авдіївці, під Донецьким аеропортом, де ні вдень, ні вночі не припинялися запеклі бої.
- Я й гадки не мав, що військовослужбовцям платитимуть зарплатню. Йшов, як і всі мої бойові побратими, не заради грошей – заради Батьківщини, - говорить Сергій Вікторович. – І хоч наш взвод вважався допоміжним – його головною задачею було технічне забезпечення – частенько доводилося нам з хлопцями відстрілюватися з автоматів, виносити з поля бою полеглих та поранених товаришів.
На запитання, чи лячно було йому там, в зоні конфлікту, Сергій відповів, що на полі бою боятися нема часу. Розуміння, що від тебе в якійсь мірі залежить життя солдатів, що ти несеш відповідальність за долю тридцяти своїх підлеглих, не дозволяло розслабитися та впустити в себе хоч тінь страху. Дуже неприємні відчуття виникають також під час обстрілу «градами» – Сергій зовсім не переймався за своє життя, але оте виття впродовж двадцяти секунд, коли установка встигає випустити сорок снарядів, надто тисне на психіку людини. «Та паніки я ніколи не відчував, адже за своїх людей ніс відповідальність», - якось буденно, абсолютно без пафосу говорить капітан. І приходить розуміння, що так все й було насправді – постійна тривога за хлопців, за стан техніки – і так практично кожного дня впродовж року. Сергій Вікторович пригадав такий випадок: від терміналу Донецького аеропорту впродовж дня терористи поливали наших вояків, що окопалися у Пісках, смертоносним вогнем. А на цей час на БМП трак розірвався. Тож техніки під зливою куль і снарядів затягнули бойову машину за вцілілий будинок, та вже там «перевзули» її, чим дуже допомогли піхотинцям.
Якби не життєві обставини, і сьогодні б воював Сергій Вікторович пліч-о-пліч зі своїми побратимами. Він із вдячністю згадує про допомогу міської влади та волонтерів із Синельникового і Львову. Завдяки їхній турботі хлопці отримують бронежилети і каски, гуманітарку і воду. Говорить, що на собі відчував, як недобре буває солдатові, коли питної води не вдосталь. Наразі його призначено начальником відділу забезпечення, тож він як за своїми службовими обов’язками, так і за велінням серця опікується військовослужбовцями в зоні АТО.
Із собою привіз капітан посічений кулями державний прапор, який був із ним в боях, а тепер прикрашає собою стіну його кабінету, добру жменю осколків від снарядів та спогади, які ятрять йому душу...
Сергій Ситник вітає ветеранів Другої світової війни з 70-річчям Дня Перемоги і запевняє старше покоління, що вони, їх нащадки, будуть гідними їхнього величного подвигу у відстоюванні незалежності та суверенітету держави. «Бо всі разом ми, справжні українці, – сила! І перемогти нас не зможе ніхто», - з впевненістю говорить Сергій Вікторович. Всім мирного неба, сімейного благополуччя та взаємоповаги.
О. МУЛЬОВАНА