Життя в постійному русі
Сергій Іванович ЖУЛІН все своє життя був прибічником фізкультури і спорту. Можливо, саме через це він і зараз виглядає таким собі струнким підтягнутим юнаком, хоч йому вже й за 60 перевалило. Цілком вірогідно, що таким чином на нього ще впливає постійний контакт з дітьми й підлітками, адже герой нашого допису є директором Іларіонівської ДЮСШ (дитячо-юнацької спортивної школи).
«Життя – це рух», - впевнений Сергій Іванович, і саме цієї доктрини він завжди дотримується. І тоді, коли працював у ліцеї, і в районному відділі освіти, пропагує її й зараз. У 1980 році, коли Синельниківський ліцей ще не мав цього статусу, а звався більш прозаїчно - МПТУ-38, Сергій Жулін за направленням військкомату став працювати в закладі керівником з начально-воєнної підготовки. Для цього були всі підстави, адже він проходив строкову службу в елітних ракетних військах у ГДР, де бойова готовність армійців завжди була на найвищому рівні.
Звичайно, міг би герой нашого допису проводити свої уроки в училищі та йти собі спокійнісінько відпочивати додому. Та не такої вдачі Сергій Іванович! Окрім прямих обов’язків, він вів гуртки, з власної ініціативи створив радіотехнічний клуб, який був кращим в Україні, адже аналогів йому тоді просто не існувало. Члени клубу – а їх налічувалося більше ста - навчалися працювати на новітньому на той час технічному обладнанні. Існувало два класи з підготовки радіотелеграфістів, яких згодом через військкомат направляли на строкову службу до військ зв’язку. У вісімдесятих роках його зусиллями було також створено платний курс з підготовки секретарів-друкарок по лінії ДТСААФ (добровільне товариство сприяння армії та флоту), головою первинної організації якої він тоді був. За його словами, деякі з дівчаток, які навчалися на тих курсах, і до цієї пори працюють секретарями. А ще – гордістю Сергія Івановича, його дітищем, став новенький, добре обладнаний тир. Базовим підприємством училища був ресорний завод, керівництво якого не відмовило Жуліну в допомозі. Саме ресорний надав і будівельні матеріали, і робочу силу. Та й сам Сергій Іванович частенько після уроків перевдягався, засукував рукави та брався за «чорну роботу». Він, який власноруч розробив проект майбутнього тиру, нарівні з іншими будівельниками, копав землю, тягав бетон та цеглу. Цей тир став одним з кращих області, був він теплим, світлим, збудованим за усіма діючими на той час нормами; в ньому часто проводилися чемпіонати міста, району та області зі стрільби. Там було чотири вогневі рубежі закритого типу, існував клас спецпідготовки спортсменів-стрільців, де вправності та влучності в стрільбі досягали близько ста вихованців Сергія Івановича. А ще він вів фотогурток. Цікаво: коли він все те встигав?
Для цього непосидючого ентузіаста усі сім днів на тиждень були робочими, адже йому кортіло зробити якнайбільше, якнайкраще. За це діти його обожнювали, а керівництво училища поважало. Не сказати, що на цій роботі він заробив величезні статки, але визнання й повагу – безсумнівно. Про це свідчать отримані ним численні нагороди: грамота Верховної Ради СРСР (таку відзнаку отримали лише дві людини в області, і одну з них – герой нашого допису); від командира Київським військовим округом; від голови ЦК ДТСААФ України; від Міністерства народної освіти. Що вже казати про відзнаки місцевого рівня! Вони є цілком заслуженими, адже до його приходу в училище робота в плані начально-воєнної підготовки була геть занедбаною. А завдячуючи Сергію Жуліну, училище стало одним із кращих в області!
В 1996 році Сергія Івановича було переведено на посаду інспектора-методиста райво по фізичній культурі і спорту; в двохтисячному – директора районної ДЮСШ, зараз це – Іларіонівська дитячо-юнацька спортивна школа. Очільник спортивного закладу не може нарадуватися кардинальним змінам, що наразі відбуваються в сфері фізкультури і спорту. Адже, за його словами, для голови Іларіонівської селищної ради Дмитра Екзархова одним з важливіших та пріоритетних питань є виховання підростаючого покоління, в тому числі і їх заняття спортом. «Величезне спасибі Дмитру Івановичу і всьому депутатському корпусу Іларіонівської громади за підтримку, - говорить Сергій Жулін. – Адже зараз ніхто не обмежує нашу спортшколу в потрібних коштах. Наразі ми без проблем купуємо за рахунок місцевого бюджету спортінвентар, наші юніори беруть участь в планових поїздках на змагання різного рівня. Також ми змогли підвищити заробітну плату нашим тренерам. Тобто, можна сказати, що селрада не тримає в «чорному тілі» фізкультуру і спорт, а, навпаки, усіляко сприяє їх розвитку. До речі, в минулому році сталася незвична для нашої спортивної школи подія: Іларіонівська селищна рада виділила 24 тисячі грн на оздоровлення вихованців ДЮСШ, які побували в Геничеську».
Наразі в ДЮСШ навчанням з фізичного виховання і спорту охоплено 380 дітей, створено 23 навчальні групи. Працюють філії на умовах співфінансування на територіях Раївської та Славгородської ОТГ. Існують секції з футболу, волейболу, дзюдо. Планується відкриття ще одного виду спорту – боксу. І ще один важливий штрих: ані за навчання дітей в спортивних секціях, ані за їх поїздки та участь в офіційних планових змаганнях обласного та республіканського рівнів батьки своїх грошей не сплачують. Всі витрати лягають на місцевий бюджет. Батьки сплачують кошти лише в тому разі, якщо їх діти виявляють бажання брати участь в якихось позапланових змаганнях. Непосидючий директор спортшколи створив ще й волейбольний клуб для студентів та робітничої молоді, де проводять своє активне дозвілля тридцять іларіонівців.
В будівлі опорної Іларіонівської школи зараз триває масштабний капітальний ремонт, по завершенню якого заклад матиме європейський вигляд. Для найменших жителів селищної ради будується новенький дитячий садочок. На базі колишньої школи в Старолозуватці створюється інфраструктура для молоді, де юнаки й дівчата зможуть навчатися деяким робітничим професіям. В подальшому Дмитро Екзархов планує взятися за ремонт дитячо-юнацької спортивної школи. Його амбітні плани сягають ще далі – з часом створити в селищі власну навчально-тренувальну базу європейського рівня.
«В атмосфері, коли тебе розуміють та йдуть назустріч, працювати значно легше і приємніше. Приходить відчуття, що ти в змозі зробити більше, краще, масштабніше і просто не помічаєш, як летить час», - констатує Сергій Іванович Жулін, який часто-густо повертається додому вже надвечір, беручи з собою недороблену вдень паперову роботу. Все - швидко. Все – бігом. Інакше він просто не може.
О. МУЛЬОВАНА