Жива історія села

Живе в Зайцевому Єфросинія Петрівна НЕЧЕСА, яку за її мудрість, працелюбство та людяність дуже шанують і поважають односельці. Саме такі люди, як наша улюблена ювілярка, якій 2 листопада виповнилося 90 років, і заслуговують на те, щоб всі про них знали.

Хто б не їхав чи йшов вулицею Леніна, завжди вітається з привітною бабусею, яка сидить на лавці біля двору. Для всіх – і для малечі, і для старших – знайдеться у неї ласкаве слово: і розпитає у односельців про їхні справи, і сама щось розкаже. А розповісти їй є що: вона в нас, можна сказати, служить живою історією села. Незважаючи на свій більш ніж поважний вік, Єфросинія Петрівна зберігає інтерес до життя, ясний розум і прекрасну пам’ять.

Багато чого довелося їй на довгому віку пережити: голодомор 1932-33 років; окупацію в часи Другої світової війни; кривавий лютий 1943 року, коли нацисти знищували мешканців Зайцевого, в тому числі батька і дядька Єфросинії Петрівни; втечу з потягу, на якому окупанти вивозили молодь до Німеччини; голод в 1947-му році – всього й не перелічити… Але розповідає вона про все страшне й погане в житті навіть з легким гумором і тільки інколи – з затаєним смутком.

Ось і нещодавно Петрівна (як називають її односельці) допомагала нам складати Книгу пам’яті села. Якщо про когось відразу не могла згадати, сама собі дивувалась: «Ти ба, як це я забула про нього?».  На другий день дзвонить по мобільному телефону і обов’язково повідомляє, про кого вона згадала.

Працювала Єфросинія Петрівна і в колгоспі, і на залізниці, і у сфері поштового зв’язку, і санітаркою в лікарні - і скрізь користувалася повагою і довірою колег.

Ось така наша бабуся Фрося: має вона трьох дітей, семеро онуків, тринадцять правнуків, трьох праправнуків, а всього разом із зятями і невістками – «невеличку сімейку» числом в 41 чоловік!

Тож приєднуємося і ми до їхнього дружнього хору поздоровлень і бажаємо ювілярці ще довгих років життя на радість усім рідним і знайомим.

З повагою – Марія СЛІПЧЕНКО, Тетяна НАЗАРЕНКО